| Тема работы: | Сутність, умови та підстави делегування повноважень | |
| Вид работы: | контрольна | |
| К-во страниц: | 6 стр. | |
| Цена: | ||
| Краткое содержание: | Делеговане законодавство – сукупність нормативних актів, які приймаються виконавчою владою за уповноваженням парламенту і мають силу закону. Поширене в Іспанії, Італії, Мексиці, Німеччині, Португалії, США, Франції та ін. В Україні інститут делегування вперше введено на вимогу Кабінету Міністрів у листопаді 1992 року шляхом прийняття закону Верховною Радою. А 19.12.1992 відповідне питання вирішено на конституційному рівні. Верховна Рада України доповнила чинну тоді Конституцію статтею 97, якою було запроваджено делегування Укладові частини законодавчих повноважень Верховної Ради. Передбачалося, що у виняткових випадках ВР двома третинами голосів від загальної кількості народних депутатів України може законом делегувати Кабінетові Міністрів на певний строк повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з окремих питань, визначених п.13 ст.97 Конституції. Для реалізації делегованих повноважень КМ за період з 19.12 1992 по 21.5 1993 видав багато декретів, що мали силу закону. Ними, зокрема, зупинялася дія деяких законодавчих актів, вносилися зміни і доповнення у чинні закони. Конституційне введення делеговане законодавства мало загалом негативні наслідки.
Конституція України 1996 відповідно до принципу поділу влади визначає єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент – Верховну Раду ( ст. 75). Але Перехідні положення Конституції містять тимчасову норму, за якою Президент України має право протягом трьох років видавати схвалені КМ України і скріплені підписом Прем’єр-міністра укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до ВР України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю її конституційного складу, і діє до набуття чинності законом з цих питань, прийнятим ВР України. | |
| Коментарии к работе | ||